fbpx
ДомойДети и все о детяхПолезные сказкиКазка "Як святі сметану їли" (вчить відповідати за свої слова)

Казка «Як святі сметану їли» (вчить відповідати за свої слова)

Выбор редакции

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це давно. В одному місті, біля річки, стояла старовинна церква. Добиратися до неї було не так і легко. Перепливали на човнах на інший берег з усіма речами. От одного разу у цій церкві трапилося непередбачене. Для кого як: кому на страх, а іншому на сміх.

Жив у місті чоловік з ім’ям Петро. Веселий, такий, хитрий. Пішов одного дня він до священика й каже:

— Доброго дня тобі, попе!

— Привіт, Петре. Чого це ти так рано прийшов, ще й служба не починалася?

— Роботи не можу собі до вподоби знайти, можна мені до тебе йти робити, вбирати все, підмітати підлогу, допомагати тобі! Згоден?

— Ти дивись мені, Петре, ця робота теж важка, бачиш які тут великі зали?

— Так. Але ж я сильний парубок!

— Добре. Йди додому, завтра приходь.

На наступний день Петро рано встав, одягнувся красиво, й через річку приплив до церкви. Наказав йому священик Данило у підвалі ікони поставити. А там сметани стільки багато, що парубок подумав: „Я вам допомагаю, ця доля моя.» Взяв наївся сметани й вирішив Данила хитрістю взяти.

Намазав ікони святих сметаною й пішов додому. Потім у неділю священик каже:

— Слухай, пішли у підвал, там треба ікону Михайла Архангела взяти.

Як побачив він, що сметани не залишилось, розсердився, каже:

— Це ти з’їв, Петре, га?

— Ні!

— А хто?

— Мабуть, святі.

— Як? — запитує з гнівом Данило.

— А ось подивіться.

Священик подивився, а у ікон роти всі в сметані.

— Чудеса! — закричав Данило.

— Так! Але треба їх за це провчити! — заперечив Петро.

— Як? А, зрозумів, кожного святого розгою п’ять разів вдарити.

— Але серед них є старший Архангел!

— Йому п’ятнадцять разів.

— Добре. Так і зроби.

Пройшло два тижні. Петро знову наївся варення, сметани. Помазав святим роти й сидить Данила жде. Чує колокол дзвенить.

— О, прийшов, — каже.

Зайшов у рясі піп і глянув на ікони.

— Що знову? — промовля. — Як це їм не соромно? Ну все, з мене досить. Петре, бери їх і віднеси на повозку. Завтра відвези до міста.

— Ага, — сміється Петро, — але вони вам записку написали, що хочуть з вами опівночі вареників поїсти та порозмовляти.

— Як це так? Це ж картини. Вони не можуть розмовляти.

— Але вони дуже просять.

— Добре. Щось у мене голова болить. Ти йди, відпочивай.

Весь вечір Данило як переляканий ходив. Помолився, перехрестився, баче, північ. Дійшов до храму. Іде в підвал. А Петро знову шкоди робить. Данило відкриває двері. Баче, там він сидить, щось читає.

— Ой, а де святі? — питає поп.

— Просили передати, що ви спізнилися. Вони все поїли, один вареник залишили. Зробив Архангел вам зауваження. Сказав мені: „Коли Данило прийде, передай, що бог ніколи не спізнюється.»

— О, Боже мій! Я думав, що це просто картини. Тобі відомо, коли це все почалося? А який цей Ангел? Красивий?

— Великий! Могутній! Страшний!

— Ой, як мені страшно, — почав стогнати священик, — мабуть, я неправильно службу вів, й вони прийшли мене провчити!

Тут Петро не витримав і як зареготав. Священик питає:

— Тобі чого смішно? Сам не бачив, що твориться?

— Бачив, та тільки святі передали, що не вони їли сметану.

— А хто? Ти? — розгнівався Данило. — Я тебе провчу. Йди собі з миром. Але брехня — гріх. Запам’ятай це.

В душі у Данила повеселішало, страху не залишилось.

— Все-таки добре, що це був жарт, — сказав священик і пішов додому.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь

Рецепты

Партнеры

Vse.ua - сравнение цен на товары для детей и мам в Украине
Стоматология JazzDent - Позняки, Осокорки
aquamarket.ua Доставка воды – Онлайн супермаркет
«Профи Тойс» - интернет магазин детских игрушек из Европы."
https://dentectum.com.ua - стоматология в Киеве

Звездные родители

Похожие статьи

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це давно. В одному місті, біля річки, стояла старовинна церква. Добиратися до неї було не так і легко. Перепливали на човнах на інший берег з усіма речами. От одного разу у цій церкві трапилося непередбачене. Для кого як: кому на страх, а іншому на сміх.

Жив у місті чоловік з ім’ям Петро. Веселий, такий, хитрий. Пішов одного дня він до священика й каже:

— Доброго дня тобі, попе!

— Привіт, Петре. Чого це ти так рано прийшов, ще й служба не починалася?

— Роботи не можу собі до вподоби знайти, можна мені до тебе йти робити, вбирати все, підмітати підлогу, допомагати тобі! Згоден?

— Ти дивись мені, Петре, ця робота теж важка, бачиш які тут великі зали?

— Так. Але ж я сильний парубок!

— Добре. Йди додому, завтра приходь.

На наступний день Петро рано встав, одягнувся красиво, й через річку приплив до церкви. Наказав йому священик Данило у підвалі ікони поставити. А там сметани стільки багато, що парубок подумав: „Я вам допомагаю, ця доля моя.» Взяв наївся сметани й вирішив Данила хитрістю взяти.

Намазав ікони святих сметаною й пішов додому. Потім у неділю священик каже:

— Слухай, пішли у підвал, там треба ікону Михайла Архангела взяти.

Як побачив він, що сметани не залишилось, розсердився, каже:

— Це ти з’їв, Петре, га?

— Ні!

— А хто?

— Мабуть, святі.

— Як? — запитує з гнівом Данило.

— А ось подивіться.

Священик подивився, а у ікон роти всі в сметані.

— Чудеса! — закричав Данило.

— Так! Але треба їх за це провчити! — заперечив Петро.

— Як? А, зрозумів, кожного святого розгою п’ять разів вдарити.

— Але серед них є старший Архангел!

— Йому п’ятнадцять разів.

— Добре. Так і зроби.

Пройшло два тижні. Петро знову наївся варення, сметани. Помазав святим роти й сидить Данила жде. Чує колокол дзвенить.

— О, прийшов, — каже.

Зайшов у рясі піп і глянув на ікони.

— Що знову? — промовля. — Як це їм не соромно? Ну все, з мене досить. Петре, бери їх і віднеси на повозку. Завтра відвези до міста.

— Ага, — сміється Петро, — але вони вам записку написали, що хочуть з вами опівночі вареників поїсти та порозмовляти.

— Як це так? Це ж картини. Вони не можуть розмовляти.

— Але вони дуже просять.

— Добре. Щось у мене голова болить. Ти йди, відпочивай.

Весь вечір Данило як переляканий ходив. Помолився, перехрестився, баче, північ. Дійшов до храму. Іде в підвал. А Петро знову шкоди робить. Данило відкриває двері. Баче, там він сидить, щось читає.

— Ой, а де святі? — питає поп.

— Просили передати, що ви спізнилися. Вони все поїли, один вареник залишили. Зробив Архангел вам зауваження. Сказав мені: „Коли Данило прийде, передай, що бог ніколи не спізнюється.»

— О, Боже мій! Я думав, що це просто картини. Тобі відомо, коли це все почалося? А який цей Ангел? Красивий?

— Великий! Могутній! Страшний!

— Ой, як мені страшно, — почав стогнати священик, — мабуть, я неправильно службу вів, й вони прийшли мене провчити!

Тут Петро не витримав і як зареготав. Священик питає:

— Тобі чого смішно? Сам не бачив, що твориться?

— Бачив, та тільки святі передали, що не вони їли сметану.

— А хто? Ти? — розгнівався Данило. — Я тебе провчу. Йди собі з миром. Але брехня — гріх. Запам’ятай це.

В душі у Данила повеселішало, страху не залишилось.

— Все-таки добре, що це був жарт, — сказав священик і пішов додому.